Ми - українці
Літають над землею чорні круки,
І димом усе небо затягло.
А серце плаче, стогне від страшної муки,
Вже так багато тут їх полягло.
Їм ще любить, їм треба ще радіти,
Їм в щирих мріях линути увись.
Їх вже не зустрінуть рідні діти
І не обнімуть діти як колись.
Чому скорбота падає на душу,
Чому хрести на цвинтарі стоять.
І я сказати, ні, я кричати мушу:
Перестаньте юність убивать.
Чи бачить Бог, чи чує він з небес,
Як здригається Тарасова земля?
В молитві просить рід вкраїнський весь,
І сумні дзвони чути десь здаля.
Вже стогне Полісся і стогнуть Карпати,
Вже стогне Чернігів і стогне Донбас.
Ніколи й нікому нас роз’єднати,
Бо мова і віра – єдині у нас.
Боже, не дай забути свого роду,
З якого кореня ми виросли колись.
Ми ж – діти українського народу,
За нас ти, Боже, тихо помолюсь.
І «Беркути», й солдати – твої діти,
Й народ повсталий тоже твій.
Їм треба єднатись, їм треба радіти,
А не стріляти в твій образ німий.
Л.О. Луцук,
Мочулищенський НВК |