Вівторок, 23.07.2019, 10:01
Вітаю Вас Гість | RSS

Мочулищенський НВК с.Мочулище Дубровицький район Рівненська область, 34143, 5-31-19, mochulzosh@ukr.net

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 29
Наше опитування
Який предмет вам подобається
Всього відповідей: 29
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія НВК


Прекрасний поліський край… Він зачаровує кожну людину своєю красою, своєю історією. Особлива вона і для села Мочулище, яке красується недалеко від районного центру між двома селами. При в’їзді в село між зеленню розмістилася Мочулищенська загальноосвітня школа      І -ІІІ ступенів. Стоїть вона в своїй величності  хоч  старенька, але акуратна та чепурна. Має три корпуси, в яких розмістилося 9 класних кімнат, комп’ютерний клас, бібліотека, кабінет директора, учительська кімната, майстерня та їдальня. Скільки праці вкладено вчителями школи, щоб тут було затишно, щоб більше ста учнів з радістю приходили сюди здобувати знання. На даний час директором школи є Вальковець Ірина Олександрівна. Це під її керівництвом школа набула такої краси і охайності.  Допомагав їй у цьому весь учительський колектив. А чи завжди Мочулищенська школа була такою? Тож давайте полинемо до найдавніших витоків історії нашої школи.

       У 30-ті роки ХХ століття на території нашого краю панувала Польща. Як і в кожному селі на той час, так і в Мочулищі школи не було. Навчання проводилося в хаті Вальковця Івана Федоровича (поблизу сучасного сільського клубу). Було три класи для навчання, які відвідували різні за віком діти. Навчав дітей поляк Оленський. Жив він у селі Крупове і кожного дня доїжджав на роботу кіньми. Навчання велося польською мовою. Дітей вчили читати, писати, рахувати. За непослух карали різками.

       З 1931 року почалося будівництво школи.  Її побудував за власний кошт поляк Літвора, який на той час мав у селі магазин і вважався заможною людиною. Цього ж року школа почала працювати. Це була початкова школа з двома класними кімнатами, кімнатою для вчителів та канцелярією. Сюди вчителювати приїхало молоде подружжя із Стрільська – Генріх і Хелена Шнайдери.

Генріх був німцем по національності, а Хелена – полячка. Генріх Шнайдер став другим директором школи. Працював з 1931 по 1941 рік. Як і раніше, навчання велося польською мовою, хоч між собою діти розмовляли рідною мовою. У той час викладалися такі предмети: історія, де вивчали діяльність польських королів (Мешка І, Болеслава Храбреге, Болеслава Кривовуса, вчили і Юзефа Пілсуцького), географія (діти повинні були добре знати глобус, карту, особливо польські міста:Варшаву, Краков, Гданськ, Лодзь, Познань, про міста України мови не велося). Вивчали ще такі предмети, як: арифметика, письмо, співи,  малювання. Учні навчалися в дві зміни. У першу зміну ходили учні 1 і 2 класу, а в другу – 3 - 4 класу. У 3 класі діти вчилися два роки, а у 4 – три роки. Кожний урок тривав одну годину. Були перерви, які тривали 10-15 хвилин.

Перед початком уроків діти молилися Богу. Після закінчення уроків молилися до хреста, який висів над дверима при виході, стаючи по одному в колону. Молитву читали польською мовою. Один раз на тиждень у четвер до школи приїжджав  священик. Він вчив з дітьми молитви і заповіді Божі.

        Щовівторка дівчатка брали з дому клаптики полотна, і пані Хелена вчила їх вишивати. Вчилися також в’язати, шити, навіть разом з учителькою  ткали скатерті. Виготовлені своїми руками скатерті застеляли  вчительський стіл. Книжки, зошити, приладдя для письма купували в школі, а писали тоді перами, які мокали в чорнило. Шкільне приладдя діти носили в полотняних сумках, зшитих із домотканого полотна.

       У школі була збиральна каса. Кошти збирали два рази на тиждень – у вівторок і четвер. Хто починав ходити в школу і не закінчив її, то платив «кару» - кілька золотих. У школі  була сувора дисципліна. Коли учень чи учениця провинилися,  то їх карали – били по руках дерев’яною лінійкою, ставили в куток колінами на гречку, піднявши вгору руки. Дітям заборонялося колядувати і щедрувати українською мовою.

Жило подружжя Шнайдерів теж у школі. Вони мали велике господарство, яке доглядала служниця Зоя (сестра Хелени). Держали вони птицю, худобу. Учні допомагали обробляти землю.

         У 1939 році почалася Друга світова війна, і сім’я  Шнайдерів виїхала із села. У найтяжчі для України роки 1941-1945 роки на території школи був військовий госпіталь, де лікували поранених і хворих на тиф.

         З 1944 по 1945 рік у школі працюли два вчителі - Іван із сусіднього села Орв’яниця і Василь із села Бережниця. На жаль, їхні прізвища забуті. Вони вели навчання українською мовою. За це радянська влада засудила Івана на 10 років, а сім’ю вислали в Сибір. Після них почали працювати Віра і Надія Параниці.

Директором школи з 1946 по 1952 рік була Юлія Євтухівна Борисенко.

Школа була початковою, не розбудовувалася. Радянський уряд сам призначав учителів, тому в школі час від часу з’являлися нові вчителі: Євдокія Сергіївна, Олена Андріївна, Ніна Кирилівна, Тамара Климівна, Ганна Сергіївна, яка була вчителькою німецької мови.  Крім основної своєї роботи, вона приймала від населення молоко для держави. Борисенко Юлія Євтухівна жила в школі у кімнаті для вчителів, а пізніше в селі Острівці (Червоне). У школі навчалися різні за віком діти. Вивчали українську мову, математику, історію, географію, ботаніку і фізику. До 1955 року тут було 5 класів, 6-й клас закінчували у  Дубровиці або у селі Крупове. Навчання було двозмінне. Підручники дітям купували батьки, писали на зошитах – саморобках, які зшивали з твердого паперу. А писали перами і саморобним чорнилом, яке було зроблене з соку буряка чи сажі. Кожен мав свою чорнильницю. Дівчатка шили собі лляні торбинки, а хлопці робили сумку з фанери.  Діти ходили в полотняному одязі, який був пофарбований в різні кольори із саморобної фарби. Взуттям слугували постоли і «дерев’яні» (підошва з дерева, обшита шкірою). У кінці навчального року діти здавали екзамени.

         У 1953 – 1956 рр. директором школи працював Покидько Пилип Кирилович. Його дружина Зінаїда  Василівна вчила українську мову. У 1953 році, коли помер Сталін, вся школа була в траурі. Прийшовши в школу, діти разом з учителями, сидячи за партами ,  плакали. Навчання не було три дні. У 1955 році відбувся перший випуск семирічної школи.

         З 1956 по 1969 рік директором школи був Попович Іван Андрійович.

Разом з ним працювали: Коржик Марія Петрівна – завуч; Мартинчик Ольга Андріївна – старша піонервожата;  Шикун Володимир Юхимович – вчитель фізкультури, трудового навчання та фізики; Коржик Галина Олександрівна – вчителька української мови; Присяжнюк Валентина Іванівна – вчителька російської мови; Кібук Костянтин Петрович – вчитель математики; Углік Людмила Степанівна -  вчитель біології і хімії; класоводи – Луцук Віра Назарівна, Гонтаренко Олена Андріївна, Грицюк Ніна Михайлівна, Савич Надія Карпівна.    

          Навчання проходило в дерев’яному приміщенні (тепер їдальня і майстерня) у дві зміни. У 1957 році сьомий клас навчався у будинку Богдан Марії Миколаївни (поблизу сучасної школи), а в колгоспній конторі – третій, п’ятий і шостий ( на місці сучасного клубу). Їдальні в школі не було. Прибиральниця заварювала дітям чай і давала по два шматки хліба. Сім’я директора жила в учительській кімнаті шкільного корпусу. У ці роки було добудоване друге дерев’яне приміщення школи з чотирма класними кімнатами. Розпочалось озеленення території школи. Було висаджено алеї, кожна алея мала свою назву: «Миру», «Дружби», «Гагаріна» і  «1Травня».

Вчителя німецької мови не було. Тому години німецької мови читали різні учителі. Попович Іван Андрійович був українським мовником, але й читав ще історію. Пізніше німецьку мову почала викладати Деркач Марія Яківна. У цей час починають працювати такі вчителі, як: Вихрівська Леоніда Миколаївна, Сокіл Галина Ілларіонівна, Петрушко Лідія Олександрівна, Коржик Надія Петрівна, Петрушко Василь Павлович.

З 1969 по 1972 рік директором школи стає Поляков Сергій Васильович.

Навчання проводилось у дві зміни. У другу зміну вчились діти початкових класів. Більшість класів були паралельними. Їх наповнюваність становила більше 20 учнів, в основному – 25 – 26. Всього у школі навчалося більше 300 учнів.

Свій педагогічний шлях з Мочулищенської восьмирічної школи розпочали Грещук Василь Васильович (тепер викладач Івано-Франківського педінституту, доктор філологічних наук), Ковш Людмила Антонівна, Олексійовець Адам Леонтійович. Під керівництвом Полякова Сергія Івановича було закладено фундамент цегляного приміщення школи.

З 1972 по 1980 рік директором школи працював Буткевич Адам Іванович. Саме він і добудовував цегляне приміщення. Навчання проходило у дві зміни. У ці роки почали працювати у школі такі вчителі:  Аврамишин Герасим Леонідович, Карпович Людмила Олександрівна, Оніскевич Анатолій Іванович, Поздик Омелян Іванович, Буткевич Надія Іванівна, Цибульська Євгенія Марківна, Олексійовець Надія Павлівна, Логвинова Людмила Костянтинівна, Дука Валентина Никифорівна,

Ващишина Лідія Сергіївна, Бандура Тетяна Миколаївна, Оленич Марія Тимофіївна, Катрушина Ганна Олексіївна, Чулюк Валентина Іванівна, Гаврильчик Ніна Іванівна, Сосновська Ганна Іванівна, Вальковець Ніна Мартинівна.

Цегляний корпус було введено в дію в 1976 – 1977 навчальному році. В школі діяли такі гуртки: «Умілі руки», хоровий, художньої самодіяльності та предметні гуртки.

З 1980 по 1989 рік директором був Шикіло Василь Федорович. Школа була восьмирічною, навчання проходило у трьох корпусах в одну зміну. На той час у школі було близько 180 дітей. В 1985 році було введене навчання дітей з 6-тирічного віку. Школа стала дев’ятирічною. В той час велика увага приділялась вивченню російської мови, працювали хоровий, літературно-драматичний, фізкультурний та математичний гуртки. При школі певний час діяла вечірня школа, де навчалися працівники сільського господарства. З’явились нові педагогічні кадри: Садовник Андрій Олексійович, Шикіло Єва Олексіївна, Придюк Зінаїда Володимирівна, Герасимчук Раїса Миколаївна, Ютовець Марія Романівна, Розум Наталія Іванівна.

З 1989 року директором школи стала Вальковець Ірина Олександрівна. У школі працює 25 вчителів. В 1993 році девятирічна школа реорганізована в загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів. Було добудовано веранди, кочегарку, здійснено внутрішнє перепланування класних кімнат. Гарнішою стала й територія школи. Щороку випускники висаджували декілька десятків нових дерев. Навколо школи було розбито клумби. В цей час працюють такі вчителі: Вальковець Володимир Григорович, Олексійовець Тетяна Степанівна, Вальковець Марія Миколаївна, Котяш Володимир Федорович, Полєжко Володимир Петрович, Красько Анатолій Олександрович, Позняк Оксана Федорівна,  Углік Руслан Володимирович, Паламарчук Юрій Степанович, Голяка Ірина Вікторівна, Вальковець Сергій Володимирович, Букайло Алла Валеріївна, Вальковець Людмила Петрівна, Заблоцька Людмила Мусіївна, Заблоцька Тамара Василівна, Мозоль Майя Федорівна. В ці роки за хорошу працю Вальковець Ірині Олександрівні, Ващишиній Лідії Сергіївні, Петрушку Василю Павловичу та Розум Наталії Іванівні присвоєне звання «Старший вчитель», а Петрушко Лідії Олександрівні  – «Відмінник народної освіти».

З 2000 року школа поповнювалась молодими учителями. В ці роки почали свою педагогічну діяльність: Шеремета Світлана Іванівна, Томілович Наталія Григорівна, Вальковець Наталія Миколаївна, Вальковець Юлія Адамівна, Герасимчук Інна Федорівна, Бурлак Валентина Миколаївна, Демянець Алла Василівна, Денека Василь Пилипович, Бугайов Павло Олександрович, Шеремета Лілія Петрівна, Красько Віталій Сергійович, Вальковець Вадим Володимирович, Стасюк Алла Вікторівна, Яковець Валентина Павлівна.


 

 

 

Друзі сайту
Пошук
Форма входу
Календар
«  Липень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Міні-чат