Мочулищенська гімназія

Хвилина мовчання сльозою горить,

Пронизує струмом немов би ця мить,

Щипає за душу, бере за живе

І дзвоном тривожним у серці гуде.

Я бачу той розпач безсилих людей

І погляд голодних дитячих очей,

В долоні затиснуті п'ять колосків,

Гвинтівку і вирок жорстоких катів.

Спустошені села, порожні хати

І сни про матусю дитя-сироти,

Яке, наче паросток роду, живе

Й натхненно шукає коріння своє.

Я чую той стогін крізь щільність років,

Крізь спогадів тугу померлих батьків...