Психологічний супровід

Психологічні травми, отримані у дитинстві, визначають, в деякій мірі наш характер та провокують на певні вчинки.​​​​​ 

​​

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

ЩОДО УСПІШНОГО ПОДОЛАННЯ

ЕМОЦІЙНИХ ПРОБЛЕМ ПІДЛІТКА

Підвищена тривожність — це проблема, яку підліток не завжди здатен подолати само­стійно, потребуючи активної доброзичливої підтримки і допомоги, насамперед психоло­гічної. Тому прояви тривожності у поведінці підлітків активізують питання своєчасної діагностики її причин і планування адекват­них заходів корекційного впливу, ефектив­ність якого, безумовно, залежить від скоординованості зусиль психолога та батьків.

Залучення батьків має важливе значення для успішного подолання емоційних про­блем у підлітка.

Бажано, щоб психологічна допомога здій­снювалася за запитом батьків та опиралася на їх готовність дотримуватися таких умов:

1. Терплячість і послідовність у реалізації рекомендацій.

2.  Здатність ставати на бік підлітка, ди­витись на себе його очима.

3.  Доброта, чуйність, природність у сто­сунках із підлітком.

4.  Контроль власних почуттів і вчинків.

5.  Оптимізм і настанова на позитивний результат.

Щоб знизити тривожність у підлітка необхідно:

• Підтримувати в дитині позитивне само сприйняття (підбадьорювати, заохочувати , демонструвати впевненість у її можливостях);

•    забезпечувати ситуації з гарантова­ним успіхом;

•    виховувати вміння обґрунтовано ставитися до результатів власної діяль­ності, не боятися невдач, помилок, спри­ймати їх як корисний особистий досвід;

•    формувати правильне ставлення до ре­зультатів діяльності інших;

•   розвивати орієнтацію на засіб діяль­ності;

•    навчати враховувати недосконалість людини;

•    розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими та однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших.

Підтримувати підлітка — значить ві­рити у нього. Іноді бажані уявлення про якості дитини затьмарюють погляд дорослих на підлітка та ніяк не співвідносяться з його

реальними настановами та можливостями. Варто уважно придивитися до підлітка, аби побачити те, що йому насправді потрібно.

Батьківська підтримка — це процес:

а) в якому батьки зосереджуються на по­зитивних рисах підлітка з метою зміцнення його самооцінки;

б) який допомагає підлітку повірити у се­бе та свої здібності;

в) який допомагає уникнути помилок;

г) який підтримує підлітка у невдачах. Замість того, щоб акцентувати увагу

на помилках, батькам доведеться вербаль­но і невербально демонструвати свою впев­неність у його можливостях і підтримува­ти те, що він робить.

І найголовніше — необхідно довіряти підлітку, визнавати за ним право на влас­ний вчинок, на нагороду або покарання за нього. Звісно, дорослий може (і пови­нен) давати поради, але в жодному випад­ку не можна звинувачувати підлітка, якщо він не скористався цією порадою. Довіряючи підлітку, потрібно довіряти і його вибору. Щирі та глибокі контакти підлітка з дорос­лими потрібні не для контролю, а для до­помоги, не для втручання у справи дитини, а для емоційної підтримки. Якщо підліток близький до емоційного зриву, його щось непокоїть, він став знервованим, роздра­тованим, не потрібно з'ясовувати причини цього, вимагати кращої поведінки, а просто варто піти йому назустріч, зайвий раз по­хвалити, підтримати.

Щоб показати віру в підлітка,

батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:

•    забути про минулі невдачі дитини;

•   допомогти дитині відчути впевненість у власних силах;

•   дати змогу підлітку почати все «з ну­ля», опираючись на те, що батьки вірять у нього та його здатність досягти успіху;

•    пам'ятати про минулі успіхи й повер­татися до них, а не до невдач;

•    критикуючи підлітка, не треба забува­ти сказати, що ви впевнені у його можли­востях, що цінуєте його і також засмучені такою ситуацією;

Рекомендації психолога не нав'язуються як незмінна доктрина і тим паче не деталі­зуються на всі випадки життя. Швидше за все, це напрямок або шлях розв'язання проблем, що виникають у підлітків. До того ж, результати будуть помітними не одразу, а поступово, разом зі зміною ставлення бать­ків до дітей, перебудовою системи сімейних стосунків.

забезпечення емоційної

рівноваги дітей в адаптаційний період

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ

1. Учителі й батьки, співпрацюйте, забез­печуйте однакові вимоги школи і сім'ї.

2.  Готуйте заздалегідь дитину до спілку­вання з іншими дітьми й дорослими (відві­дуйте парки, дитячі майданчики тощо).

3. Учителі, намагайтеся задовольнити на­самперед ту потребу дитини, що зумовлює її поведінку — потребу у спілкуванні з близь­кими (перші рази дитина може приходити до центру з батьками).

4. Матері, допомагайте дітям установлю­вати емоційний контакт з учителями, інши­ми дітьми (щоб дитина їх не боялася).

5.  Давайте улюблену іграшку дитині до школи, щоб вона почувалася впевнені­шою.

6. Пам'ятайте про те, що у хворої дитини наявні відхилення від стану оптимальної збудливості, тобто на той самий подразник нервова система дитини дає надто сильну або навпаки — надто слабку реакцію. Став­теся до цього спокійно.

7.  Зауважуйте індивідуальні особливості дитини, її вміння і навички, щоб зрозуміти, якої допомоги вона потребує.

8. Не залишайте дитину наодинці з її пе­реживаннями, залучайте до гри з одноліт­ками.

9.  Особистим прикладом демонструйте різні способи спілкування з дорослими і ро­весниками.

10.  Ураховуйте вікові особливості дітей, висувайте до них адекватні вимоги.

11.  Навчіться керувати своїм настроєм. Настрій передається іншим, особливо гостро його сприймають діти.

12.  Уникайте прямих докорів, аргумен­туйте зауваження, будьте тактовими.

13.  Скеровуйте діяльність дитини на до­сягнення успіху в певній сфері діяльності (малювання, казкотерапія тощо).

14. Менше лайте дитину, не порівнюйте її з іншими, а тільки з нею самою, оцінюючи поліпшення її особистих результатів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ    БАТЬКАМ

1. Спілкуючись із дитиною, не підривайте авторитет інших значимих для неї людей. Наприклад, не можна говорити дитині: «Ба­гато ваші вчителі розуміють! Бабусю краще слухай!».

2. Будьте послідовні у своїх діях, не забо­роняйте дитині без усяких причин те, що ви дозволяли раніше.

3.  Ураховуйте можливості дітей, не жа­дайте від них того, чого вони не можуть виконати. Якщо дитині важко дається який-небудь навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть їй і підтримайте, а при досягненні навіть найменших успіхів не за­будьте похвалити.

4. Довіряйте дитині, будьте з нею чесни­ми і приймайте її такою, якою вона є.

5. Якщо з яких-небудь об'єктивних при­чин дитині важко вчитися, виберіть для неї такий гурток, щоб заняття в ньому приноси­ло їй радість, і вона не почувалася не такою, як інші.

6. Якщо батьки не задоволені поведінкою та успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй у любові та підтримці. Не­хай вона живе в атмосфері тепла і довіри. І тоді проявляться всі її численні таланти.

ПРАВИЛА РОБОТИ З ТРИВОЖНИМИ ДІТЬМИ

1. Уникайте змагань і видів робіт, де вра­ховується швидкість.

2. Не порівнюйте дитину з іншими.

3. Частіше використовуйте тілесний кон­такт, вправи на релаксацію.

4. Сприяйте підвищенню самооцінки ди­тини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

5.  Частіше звертайтеся до дитини на ім'я.

6.  Демонструйте зразки впевненої по­ведінки, будьте в усьому прикладом для неї.

7. Не пред'являйте до дитини завищених вимог.

8.  Будьте послідовні у вихованні ди­тини.

9. Намагайтеся робити дитині якнаймен­ше зауважень.

10.  Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.

11. Не принижуйте дитину, караючи її.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

МАЙБУТНІХ П'ЯТИКЛАСНИКІВ

Шановні батьки! Ось і закінчуються чотири роки навчання в початковій школі. Хвилюються діти, хвилюєтеся й ви. Це при­родно, адже ваших дітей чекають нові вчи­телі, нові предмети, нові взаємини з одно­літками...

Як уникнути зайвого хвилювання, як до­помогти дитині «увійти» у підлітковий період без особливих стресів?

Ви маєте пам'ятати, що в перехідні періо­ди в дітей з'являються специфічні проблеми, що потребують особливої батьківської уваги. Умови навчання в середній школі висувають високі вимоги до інтелектуального й осо-бистісного розвитку дитини, до засвоєних знань.

Однак рівень розвитку в цьому віці не­однаковий: в одних він є передумовою ус­пішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. Через це у дітей можуть з'являтися різні труднощі. Це зако­номірно, адже діти вступають у новий період життя, коли закінчується шкільне дитинство і починається отроцтво.

Що характеризує особливості психічного, особистішого розвитку дитини на межі цих вікових періодів?

Відбуваються зміни у психіці дитини. Пе­ребудовуються сформовані раніше поняття. Шкільне навчання сприяє розвитку теоре­тичного мислення у доступних цьому вікові формах. Завдяки розвитку нового рівня мис­лення відбувається перебудова всіх інших психічних процесів, тобто «пам'ять стає мислячою, а сприйняття — думаючим».

До початку підліткового віку навчальна діяльність утрачає своє основне значення у психічному розвитку дітей. Але навчальну діяльність оцінюють, вона впливає на інте­лектуальну сферу розвитку.

Якщо в початковій школі діти лише знайомляться з навчальною діяльністю, то в середній — опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна й інтелектуальна сфери. У цей період вам потрібно допомогти дитині на­вчитися самостійно здобувати знання: вмін­ня користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, комп'ютером.

Ви повинні бути готові до того, що якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання, з'явитися симптом «розчарування» школя­ра у своїй позиції як учня (через невдачі у виконанні тих чи інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати навчальні завдання вдома, небажання відвіду­вати школу через невиконані уроки.

Але цього може й не статися, якщо пра­вильно пояснювати дитині, що з нею від­бувається.

У дітей виникає «вакуум» мотивації до навчання, який характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не сформовані, не усвідомлені, не виникли.

Тут велика роль належить вам, бо ви має­те допомогти дітям сформувати певні понят­тя, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи»; «Яким я стану — залежить лише від мене»; «Я дорослішаю, і це накла­дає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене».

Формувати ці мотиви, поняття, цінності повинні значущі особистості для дитини (мама, тато, бабуся, дідусь...) за умови влас­ного позитивного прикладу.

Звісно, якщо ви неодноразово говорити­мете про важливість навчання, а самі при цьому декілька років не відкривали книжку, то тут уся розмова вестиметься за принци­пом — дитина слухає, але не чує.

Лише підготувавши дитину до свідомого прийняття особливостей навчання в серед­ній школі, можна вберегти її від зайвих хви­лювань. Пам'ятайте: «Якщо дитину підтри­мують, вона вчиться впевненості в собі».

Вашій дитині потрібна ваша пильна увага.

ПОРАДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ НІЧНИХ СТРАХІВ

1.  Скажи собі: «Нічний страх пробуджує моя уява, а збільшує його моя фантазія».

2.  Придумай смішні, веселі якості тієї істоти, якої ти боїшся.

3.  Стань сильнішим за страх: увімкни світло, підійди до того місця, де тобі вви­жається щось страшне, переконайся, що там нікого немає.

4. Упевнено скажи собі: «Мені зовсім не страшно!».